"Феменка": "Якщо голий протест стане звичним, ми досягнемо цілі"

20.02.2012 18:31
"Феменка": "Якщо голий протест стане звичним, ми досягнемо цілі"

Коментувати 3
Поділитись

16 лютого Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу відносно активісток українського жіночого руху FEMEN за їхні дії під час акції біля посольства Індії. Кримінальну справу порушили за хуліганство і публічну наругу над державними символами іноземної держави.

Те, що проти нас порушили кримінальні справи, ми дізналися з преси. З міліції нам не телефонували, нікуди не викликали, - коментує активістка руху "Фемен" 21-річна Інна Шевченко. - Приводом для протесту стало те, що у посольстві закликали ретельніше перевіряти українок, які їдуть у Індію, бо вони ніби-то "мають схильність до проституції". Таке відношення до українок не може не обурювати. Тому ми залізли на балкон резиденції посла Індії з плакатами "Ми не проститутки". Одна з наших активісток просто махала прапором Індії, але наруги ніхто не чинив. Вважаємо усі обвинувачення безпідставними, адже маємо право висловлювати свою думку будь-де. Протестуватимемо усюди, де захочемо, але ж нікому не шкодимо.

Жінка, яка у своїй країні може роздягнутися, є вільною. В Україні я можу це зробити, хоча мене й арештовують. Але у мусульманських країнах це просто нереально. Недавно читала, що вийшов закон карати жінок, які відкривають на людях "занадто привабливі очі". Саудівська Аравія — це одна з останніх країн світу, де жінка не має права голосувати. З таким не можна миритися.

Якщо "голий протест" стане звичним, ми досягнемо своєї цілі. Люди мають сприймати такий вид протесту як щось звичне. Це має перестати дивувати. Поки що ми провокуємо і дивуємо. Коли я вперше роздяглася у Польщі, була впевнена, що Європу це не здивує. Бо культура протесту там розвинена значно краще. Але "Фемен" здивували і Захід. Прагнемо, щоб наш рух став новим способом мислення жінки. Вона має розуміти, які у неї є права, що може за щось боротися.

Крім діяльності у "Фемен", практично нічим не займаюся, бо наш рух займає ввесь мій вільний час. У "Фемен" я два з половиною роки. І вже півтора роки прокидаюся о восьмій ранку, о десятій приходжу у кафе, де у нас офіс. Зустрічаюся з моїми напарницями, і до 7-ї чи 8-ї вечора плануємо, узгоджуємо дії. А після цього вдома через Інтернет шукаю нових дівчат-активісток. "Фемен" — це для мене робота, особисте життя, хобі. Подорожую як "Фемен", відпочиваю теж як "Фемен". Нічого іншого не прагну.

Познайомилася із Анною Гуцол (лідер руху "Фемен" - ред.), коли працювала у прес-службі Київської міської державної адміністрації. Паралельно вчилася на факультеті журналістики університету Тараса Шевченка. Вперше прийняла участь у протесті біля Кабміну. Тоді протестували проти відсутності жінок у новому уряді. Ми тоді ще не роздягалися, протести "Фемен" не були "голими". Мене після акції арештували, але досить швидко відпустили. Наступного дня прийшла на роботу, а мене зустріли із стопкою роздрукованих з Інтернету статей про вчорашній протест. Там було повно моїх фотографій. Поставили перед фактом, що відтепер у прес-службі я не працюю. Так я вперше стикнулася із дискримінацією. По суті мене звільнили лише через те, що я публічно висловила свою думку.

У 2008 році "Фемен" зібралися як група красивих, розумних і прогресивних дівчат, яким небайдужа доля України. Хто перший придумав роздягатися на протестах, не пам'ятаю. Ми — не класичні феміністки, бо це поняття постійно змінюється. Для фемінізму ми знайшли новий, пристосований до сучасності образ. Він цікавий в першу чергу молоді.

Моя мама була в шоці, коли вперше побачила мене по телефізору оголеною. Сусіди казали, що все, що я роблю - ганьба. Я з мамою не розмовляла два місяці. З батьками постійно сварилася, додому не їздила. Вони живуть у Херсоні, де все спокійно і нічого не відбувається. Люди миряться з тим, що немає роботи. Батьки виросли у СРСР, виховані зовсім по-іншому. Їх можна зрозуміти. Тому я дуже вдячна батькам, що з часом вони прийняли мене такою. Раніше за всіх мене сприйняв батько, тепер він навіть колекціонує публікації про мене. Коли приїжджаю, передивляюся його величезний архів.

Ось сиджу і думаю: а я ж, блін, щаслива людина. Повністю задовольняю свої амбіції, і дійсно вірю, що у нас щось виходить.

Найбільше у "Фемен" пишаюся жінкою, яка протестувала з нами проти пенсійної реформи. Їй 64 роки. Можна лише уявити, як складно роздягтися на публіці у такому віці. Є близько 40 активісток "Фемен", які роздягаються. Але уся наша "армія" нараховує значно більше людей. Хтось малює плакати, хтось придумує лозунги і створює сайт.

Друзі та журналісти пророчать нам політичну кар'єру. Але зареєструвати партію в Україні дуже складно, треба платити купу хабарів. Нам ближче ідея громадської організації з "філіалами" на різних континентах. Нас підтримують жінки США, Італії та багатьох інших країнах.

Білоруські журналісти знають, як уникнути арешту. Пам'ятаю, ми стояли під КДБ з плакатами і кричали. Тоді я побачила, як посеред акції білоруські журналісти розвернулися і пішли. Вони знали: зараз їх пакуватимуть. Матеріали про наш протест показали по телевізору саме завдяки білорусам. Бо усіх іноземних журналістів потім затримали, вилучили всі фото й відео.

Після нашого протесту у Мінську казали, що ми багато брехали про катування, що лише намагалися привернути до себе увагу. Ніяк не хочу це коментувати. Скажу лише, що ми обманювали набагато крутіше, і ніхто цього не помітив. Але у Білорусі ми дійсно пережили щось страшне. Коли повернулася в Україну, отримала купу електронних листів від білорусів. Ніхто з них не сумнівався, що нас катували спецслужби. Це крапля в морі порівняно з тим, які насправді репресії там відбуваються.

Коли їхали протестувати у Мінськ, готувалися зустріти Новий рік у тюрмі. Але навіть уявити не могли, що нас катуватимуть. Дивно, що нас не затримали під час протесту. Дали нам піти, а потім вистежували. Затримали лише тоді, коли ми приїхали на автовокзал, купили квитки і збиралися їхати додому. Тоді відчула міцну чоловічу руку. Мене схопили, вдарили і закрили рота рукою. Навкруги було багато людей. Усі відверталися, ніби нічого не сталося. Їх страх перед Лукашенком доходить до безумства. Всю ніч нас возили у автобусі і допитували. Кожні 15 хвилин повторювали фразу: "Згадуйте, як добре вам було в дитинстві. Це останні години вашого життя, ми вас скоро вб'ємо". Автобус часто розвертався, щоб ми не знали напряму руху.

Посеред ночі вивели із автобуса, погрожували ножем, знімали на камеру. Облили волосся зеленкою, примусили зняти штани і нахилитися. Били палками, тоді сказали одягатися, стали тягнути до річки. Я думала, нас зараз втоплять. Сказали, що поряд кордон із Україною, йти недалеко. Ми бігли лісом, але заблукали і повернулися назад. Знайшли невеличкий хутір, де живуть самі лише старі. Майже ніхто з них грамотно слів зв'язати не міг, мабуть і читати не вміють. На всьому хуторі знайшли одну лише мобілку у якогось чоловіка. Запросив нас у хату, але одразу ж прибігла якась жінка і почала кричати: "Виганяй їх звідси, нас усіх посадять!". Тоді за нами приїхала міліція, відвезли у лікарню. Прибув консул, на особистій машині відвіз нас у Київ.

Дуже радію, коли дії "Фемен" приносять значні зміни. Ми першими наголосили на проблемі секс-туризму в Україні. Всі про це знали, але обговорювали проблему лише на кухні. А коли одна із активісток "Фемен" захворіла на рак лімфовузлів, звернулася до нас по допомогу. Її батьки продали все, щоб оплатити лікування, але грошей все одно не вистачало. У лікарні вимагали гроші навіть за вату і бинти. Ми роздяглися під Міністерством охорони здоров'я. Аліна протестувала відразу після сеансів хіміотерапії. Усі необхідні на лікування кошти ми зібрали.

До нас також звернулися за допомогою 100 обманутих вкладників. Вони купили квартири у будинку, який не добудували. Квартири їм не дали, і обмануті жінки були готові на все, пішли з нами під Кабмін. Дорослі жінки роздягалися, чоловіки теж знімали футболки, писали на них: "Поверніть наші квартири". Через півгодини вибігли представники уряду і обіцяли повернути житло. Навіть міліція нас тоді не арештувала, бо поряд були дорослі люди. У Кабміні відразу ж зібрали екстрене засідання, після якого пообіцяли через півроку повернути людям житло. Ми довели, що можемо протестувати результативно. І таких випадків — безліч. Маю надію, надалі їх буде значно більше.

Катерина ГОНЧАРОВА